Луганская областная организация партии 'Справедливость' Обратная связь Карта сайта
«    Май 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 



Программа партии "Справедливость"


ПРОГРАМНА  ЗАЯВА


Партії Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”

  


м. Київ 08 квітня 2000 р.

 


“За відродження України, подолання бідності і соціального відчуження трудящих, за демократичний шлях розвитку суспільства”

 


8 квітня 2000 року в Україні засновано партію Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”. Партія створена у відповідності зі ст.15, 36, 37 Конституції України і головним завданням своєї діяльності вважає всебічне зміцнення і утвердження суверенної і незалежної, демократичної, соціально-правової держави, захист конституційних прав і свобод людини, піднесення життєвого рівня, добробуту, безпеки і духовності громадян на основі праці, народовладдя, соціальної справедливості.


Людина, її всебічний розвиток і самопочуття, незалежно від статі, віку, походження, класової належності, національності, віросповідання, освіти є вищою метою діяльності партії.


Партія виступає за консолідацію всього українського суспільства для подолання руйнівної системної кризи і забезпечення високих параметрів розвитку держави, якості і рівня життя громадян.


Створюючи цю програму, ми усвідомлюємо, що світ не стоїть на місці, відбувається певний рух і в самій Україні. Саме тому програма повинна визначити напрями та стратегію діяльності партії, спрямовані на досягнення мети і завдань на певний термін, поза яким програмні положення корегуються та уточнюються з урахуванням реалій часу.

 


1. Світ у 2000 році, на початок створення нашої партії

 


У світі існують супердержава (США), розвинені країни та країни третього світу, які відстають у своєму розвитку від багатих капіталістичних країн. Вважається, що розвинені країни досягли піку свого економічного, соціального та політичного розвитку і не мають чітко визначеної перспективи на майбутнє. Однак вони ведуть активний пошук шляхів запобігання кризовим явищам, використовуючи відповідні міждержавні об’єднання, союзи, співтовариства та міжнародні організації.


Колишні соціалістичні країни та республіки, що виникли після розпаду Радянського Союзу, рухаються в напрямку реформування минулої системи народного господарства без чітких орієнтирів, певною мірою здійснюючи програми Міжнародного валютного фонду та Світового банку. Цей процес супроводжується зростаючим соціальним розшаруванням населення цих незалежних постсоціалістичних країн та республік на багатих і бідних. Причому тих, хто опиняється за межею бідності, більшість. Влада почала здійснювати реформи часто без узгодження їх мети та завдань з народами своїх країн. Політичні партії беруть участь у формуванні законодавчих органів, але не мають своєї більшості, тому коаліції, як правило, утворюються спонтанно і діють таким же чином. На формування інших гілок влади вони також не мають впливу.


Економіка цих країн поки що не може самостійно забезпечувати національну. безпеку, а отже, і реальний суверенітет своїх держав. Більшість з провідних у недалекому минулому підприємств стратегічних галузей народногосподарського комплексу постсоціалістичних країн, республік колишнього СРСР, незважаючи на зміну форм власності, неспроможні працювати на повну потужність або навіть наполовину того. Переважно тому, що вони випали з інтегрованого економічного простору.


Міжнародні фінансово-олігархічні структури надають тимчасову, однак далеко не благодійну, фінансову підтримку такого невизначеного становища, прагнучи, аби відбулися безповоротні зміни щодо роз­державлення економіки, ліквідація впливу держави на формування цін та інших важливих чинників, а також на формування нового типу споживацької суспільної свідомості, пасивного споглядання будь-яких змін у суспільному житті. Таким чином досягається мета впевненого усунення можливих конкурентів з числа постсоціалістичних країн.


Країни третього світу на сьогодні поділяються на такі, що невпевнено шукають самостійного сучасного незалежного шляху розвитку, і такі, що стають залежними від наймогутніших країн світу, яким це вигідно.


Серед постсоціалістичних країн виділяються Росія і Білорусь, котрі об’єдналися у відповідний союз, розвиток якого поки що важко прогнозувати.


У світі є також країни, що не відмовилися від соціалістичного устрою. Це Китай, який вміло використовує сучасні досягнення в усіх сферах і неухильно покращує добробут своїх співвітчизників. Куба має нижчі від Китаю соціально-економічні показники, однак тримається соціалістичних орієнтирів. У Соціалістичній Республіці В’єтнам, Корейській Народно-Демократичній Республіці, Ефіопії по-різному склалося суспільне життя, однак соціалістичні ідеї залишаються його основою.


Союзна Республіка Югославія в дуже складних умовах відстоює свою незалежність перед економічною та військово-політичною облогою з боку Північноатлантичного альянсу західноєвропейських держав.


У Європі давно існує поділ політичних течій на “ліві” та “праві”. “Праві” партії - це ті, що відверто відстоюють інтереси великого капіталу, буржуазії. “Ліві” відстоюють інтереси трудящих верств населення, демократичні принципи суспільного життя. Після краху соціалізму в країнах Східної Європи лівий рух у Західній Європі також зазнав певної кризи. Це стосується як комуністичних, так і соціалістичних партій. Особливості цього процесу вимагають ще свого наукового дослідження. Відомо, що ліві партії тут певною мірою відходять від своїх попередніх позицій. Тому не випадково прогалину між лівими і правими займають соціал-демократичні партії.


Помилково вважати, що крах соціалізму в Радянському Союзі стався через зраду М. Горбачова. Це швидше було наслідком тривалого недостатнього усвідомлення необхідності відповідних змін, продиктованих часом.


У світі відбувається зародження лівого руху нового зразка. Це явище також потребує наукового дослідження. Вже на сьогодні помітна його перевага хоча б у тому, що протягом останніх років партії лівої орієнтації (Об’єднані ліві, Демократичні ліві тощо) виграли парла­ментські вибори у деяких країнах.

 


2. Україна на порозі XXI століття

 


У пік радянського періоду населення України становило 52 млн. чоловік. Купівельна спроможність 1 карбованця - 7 буханок хліба, або 20 квитків на проїзд у міському автобусі, або 3 підручники для середніх та старших класів; квартплата й розрахунок за комунально-побутові послуги не перевищували 10% зарплати глави сім’ї. Середньорічний доход на душу населення становив у перерахунку на долари СІЛА 3 773 дол. Освіта, охорона здоров’я, лікування в медичних закладах були безплатними для всіх. Безробіття не існувало. Була лише незначна кількість людей, що ухилялися від суспільно корисної праці й жили за рахунок нетрудових доходів.


Тепер населення зменшилося на 3 млн. чоловік. Середньорічний доход на душу населення впав до 318 дол. Квартплата й розрахунок за комунально-побутові послуги для переважної більшості населення становлять від 40 до 60% заробітної плати і навіть більше. На одну гривню тепер можна придбати 1 буханку хліба і пів-бублика, або 2 квитки на проїзд у міському автобусі, або 10 сторінок від шкільного підручника. Безробіття (легальне і приховане) охоплює майже 40% працездатного населення. Утричі скоротився ВВП. Освіта у вузах коштує не менше ніж 500 доларів на рік, а медична допомога (лікування, хірургічні операції) обходиться набагато дорожче. Безкоштовні послуги з цих сферах стають винятком.


Політична влада діє неадекватно соціально-економічній ситуації і суспільним очікуванням.


Політична система держави формується за участю народу, проте чим далі, тим він усе більше стає нездатним самостійно розібратися в розмаїтті сил та кандидатів на державні посади. Адже в Україні на сьо­годні зареєстровано майже 2000 громадських організацій і майже 100 політичних партій, про які більшість людей чує тільки під час виборів.


Майже половина громадян України, які мають право голосу, не довіряє ні владі, ні політичним партіям, не вірить і у власні сили. Ще третина виборців не бере участі у виборах.


На виборах до Верховної Ради України 1998 року визначений зако­ном чотиривідсотковий бар’єр подолали і отримали мандати лише КПУ, НРУ, блок СПУ та СелПУ, СДПУ(о), ПЗУ, партія “Громада”, НДП та ПСПУ. За два роки роботи в парламенті жодна з цих партій не зберегла своєї єдності і не продемонструвала по-справжньому конструктивних і результативних дій, спрямованих на позитивні зміни.


У листопаді 1999 року на Президентських виборах повторно пе­реміг діючий Президент України. Урядова команда дотримується і надалі наджорсткої монетаристської лінії, невиправдано форсує малоефективні процеси роздержавлення і приватизації, посилення яких відбувається в аграрному секторі, електрозв’язку та інших суспільно важливих сферах. Тривають такі негативні процеси в економіці, як інфляція, скорочення кількості працюючих, банкрутство підприємств, злочинність та корупція. В соціальній сфері погіршується становище людей пенсійного віку, посилюється моральне й духовне зубожіння молоді.


Продовжують занепадати науково-дослідні установи, скорочується обсяг фундаментальних і прикладних досліджень в галузях науки, що віддаляє перспективу відродження добробуту й могутності держави.


До цього часу державою не визначені пріоритетні напрями відродження економіки, відсутня національна програма соціально-економічного розвитку України, яка спиралася б на реальні чинники та умови, досвід інших країн і на потенціал поки що до кінця не зруйнованої власної економіки.


Стосунки з країнами ближнього зарубіжжя не дають належної впевненості у добрих перспективах, а міждержавні зобов’язання не мають надійних гарантій.


Україна більш активна у стосунках з країнами далекого зарубіжжя. Однак свою зовнішню і внутрішню політику вона здійснює під тиском таких міжнародних структур, як МВФ, НАТО тощо. Головним наслідком цього є прийнятий Верховною Радою України бездефіцитний бюджет, скасування на 2000 рік пільг значній кількості населення, легітимізація тіньового капіталу тощо.


Загальним показником сучасного стану України є загроза суве­ренітету держави, її національній безпеці. Головна причина такого стану криється у відсутності суттєвих кроків до підйому вітчизняного товарного виробництва та створення ефективного внутрішнього і міждержавного зовнішнього ринків на паритетних, взаємовигідних умовах із зацікавленими у цьому сусідами, а також у наявності великого внутрішнього і зовнішнього боргу держави.


Політичні партії і далі змагаються між собою за лідерство у рейтингах. Боротьба за покращання долі народу і держави ще й не починалася, незважаючи на безліч партійних гасел у різних політичних таборах.


Об’єднавчі процеси, на які чекає політично активний електорат, можуть відбутися лише після усвідомлення партіями необхідності злиття зусиль усієї свідомої та активної громадськості заради відродження саме загальнонародної держави з високим рівнем життя кожного співвітчизника.

 


3. Криза як реальна загроза втрати незалежності і державності

 


Партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”, оцінюючи економічні, соціальні і суспільно-політичні тенденції сьогодення, констатує, що з плином часу Україна усе більше набуває формально-правових ознак незалежності. І водночас все гостріше постає питання: а чи має вона реальну, передовсім економічну, незалежність? І що, зрештою, є суверенітет України, коли умови економічного розвитку диктуються, політичні пріоритети визначаються, а суспільно-формаційні чинники нав’язуються з-за меж держави? Навіть ухвалення Верховною Радою Конституції не послабило цю ситуацію “піддослідності” України. Навпаки, посилило її, оскільки в Основному Законі, нехай і в урізаному вигляді, але закладені такі головні соціально-правові параметри щодо особи і громадянина, які не дають реалізувати мрію фактичних господарів світу: перетворити народ України в 15-20-мільйонну масу таких собі європейських і світових чорноробів, а саму територію України - у свою вотчину, звісно ж, із привласненими землею та усім багатством, яке тут ще залишиться. А що норми Конституції - загата проти цього, то їх просто намагаються обійти. Як каламутний потік обходить греблю, так обходять їх “радники” і “добродії”, підштовхуючи до цього і владу.


На заклання віддано саму основу державної незалежності - економічний суверенітет. Під цим поняттям мається на увазі власність народу на національне багатство та право уповноважених ним органів проводити незалежну соціально-економічну політику та зовнішньоекономічну діяльність в інтересах всього населення.


Варто нагадати, що до проголошення державної незалежності 95% власності на засоби виробництва на території України було в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Оскільки власність, з одного боку, і влада, з іншого, знаходяться в діалектичній залежності і взаємодії, то основні важелі соціально-економічної політики та зовнішньоекономічної діяльності України також були зосереджені в руках центру.


Після проголошення державної незалежності уся ця власність була юридично закріплена за нашою державою. Але чи стала вона власністю народу, чи здійснюються в країні такі реформи, проводиться така політика, щоб більше 92% одержавленої власності перейшло в руки безпосередніх працівників, щоб відбулося злиття працівників із засобами виробництва і результатами своєї праці, яке, власне, і може дати могутній поштовх розвитку виробництва? Від відповіді на ці питання залежить перша найважливіша ознака економічного суверенітету.


Друга - від нового геополітичного становища нашої держави після розпаду СРСР, від її перетворення в суб’єкт світового господарства, міжнародних економічних відносин, від місця, яке вона займе у цьому господарстві (зокрема, чи увійде в число передових країн світу, чи, навпаки, скотиться на периферію світової економіки, перетвориться на сировинний придаток).


Виходячи із структури сучасних продуктивних сил (їх елементами є людина, засоби праці, предмети праці, наука, сили природи, які використовуються людьми, форми і методи організації виробництва, а також інформація), виділяються такі основні форми економічної незалежності (безпеки) держави: технічна та технологічна незалежність (техніка розглядається як синонім засобів праці); сировинна незалежність; кадрова незалежність; наукова незалежність; незалежність в освоєнні і використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії, тобто сил природи, або енергетична незалежність, інформаційна незалежність, незалежність у впровадженні власних форм і методів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність).


Як відомо, людство у своєму розвитку проходить три технологічних способи виробництва. Перший - оснований на ручній праці. Другий - на машинній, і третій - на автоматизованій праці. Якщо розвинені країни світу наближаються до вищого ступеня технологічного способу виробництва на автоматизованій праці (його ознаками є використання ЕОМ п’ятого покоління, “інтелектуальних роботів”, широке впровадження верстатів з числовим програмним управлінням та ін.), то в Україні пануючими є технологічні способи виробництва, що ґрунтується на ручній та машинній праці.


У народному господарстві нашої країни приблизно половина працюючих зайнята ручною працею. Засоби праці, які уособлюють машинне виробництво, є на 60% фізично і майже на 95% морально застарілими. Лише близько 10% засобів праці частково уособлюють технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці (значно нижчій за якісними параметрами, ніж у розвинених країнах світу). Крім того, під час економічної кризи техніка значною мірою простоює, відбувається її фізичне руйнування, а обсяг капіталовкладень не дає змоги здійснити навіть її просте відтворення.


Продовження процесу виробництва з такою технікою у нашій країні за умови постійного технічного переозброєння всіх галузей народного господарства у розвинених країнах світу означає, що в Україні все менше виготовляється конкурентоспроможних товарів і послуг, все більше не використовуватимуться одержані працівниками знання у системі освіти, а отже, деградуватиме робоча сила. Як відомо, ще у 1995 р. лише один відсоток виготовленої у промисловості продукції був конкурентоспроможним на світових ринках. З того часу ситуація погіршилася. Подальше зниження цієї частки позбавляє нашу державу будь-якої можливості стати активним учасником міжнародного поділу праці у виробництві промислових товарів. Складність ситуації полягає й у тому, що на складах машинобудівних заводів нагромадився майже дворічний випуск продукції, яку неможливо реалізувати.


За таких обставин потрібно або вживати наджорстких заходів до іноземних конкурентів з метою повного недопущення їхніх товарів на вітчизняний ринок, або зовсім “придушити” національного виробника і однозначно перетворити Україну на ще більший сировинний прида­ток, а працівників - найдешевших чорноробів Європи і світу.


Наша партія відкидає обидва ці шляхи як дорогу у нікуди. У пер­шому випадку країна перетвориться у замкнену економічну систему, яка без зовнішніх імпульсів розвитку буде приречена на дальше руй­нування. У другому - Україну очікує доля багатьох слаборозвинених країн світу, де панують голод та злидні.


Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно невідкладно здійснити комплекс антикризових заходів.


Оскільки основною причиною тривалої та глибокої економічної кризи є фактор суб’єктивний, тобто антидержавні дії “реформаторів”, має бути кардинально зміненим не тільки курс реформ, а й провідники такого курсу.


При цьому потрібно ретельно дотримуватись вимог економічних законів, і насамперед законів вартості, грошового обігу, планомірності, пропорційності, одержавлення економіки та інших. Порушення вимог закону вартості, приміром, призвело до величезного диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством. З 1991 р. оптові ціни на промислову продукцію, що споживається сільським господарством, зросли у 288 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію - лише у 60 тисяч разів, що зумовило значне руйнування аграрного сектора. Ось у чому основна причина бід нашого села, а не в тому, що земля не відчужується. Порушення вимог закону грошового обігу призвело до значної нестачі готівки (базових грошей), а отже, до кризи неплатежів, заборгованості з заробітної плати, ілюзорної фінансової стабілізації тощо. Щоб економіка не вмерла остаточно, необхідно негайно відкинути консервативну монетаристську модель, зміцнивши її в умовах, які уже склалися, соціал-реформістською.


Партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” вважає дуже важливим забезпечення рівних умов для функціонування усіх форм власності, усунення штучних перепон державній, колективній власності (яка, до того ж, не має законного визнання) задля домінування приватної власності, піднесення значення колективних форм, перш за все трудової колективної власності на засоби виробництва, створений продукт тощо. В результаті роздержавлення і приватизації така орієнтація на колективні форми в кількісному вимірі начебто витримується, але непродуманою (чи, може, навпаки, добре продуманою?) податковою, амортизаційною, кредитною політикою руйнується колективна власність на створений продукт, оскільки через механізми оподаткування з підприємств вилучається до 90% прибутків, що унеможливлює реалізацію колективної власності на засоби виробництва. Це означає, що замість однієї форми економічної залежності в Україні сформувалася інша, по-єзуїтськи замаскована.


За останнє десятиліття Україна втричі зменшила обсяги ВВП, про­стоюють фабрики і заводи, деградує сільське господарство, занепада­ють наука, народна освіта, охорона здоров’я і культура.


За цей час у 12 разів зменшився річний доход населення і стано­вить лише 318 доларів. В Україні одна з найнижчих заробітних плат серед країн СНД - 41 дол. на місяць, тоді як у Республіці Білорусь -92 дол., Російській Федерації - 70, Узбекистані - 60 дол. на місяць.


Злидарювання людей праці, пенсіонерів, інвалідів досягло небаче­них масштабів. Заборгованість із заробітної плати становить 6,6 млрд. грн., з пенсій - 1,4 млрд. грн. В середньому 66% працюючих, а на селі - 98% своєчасно не отримують заробітної плати.


Руйнування системи соціального захисту, народної освіти, охорони здоров’я створюють надзвичайно важкі умови для життя більшості населення, що буквально бореться за виживання. За роки незалежності Україна втратила 3 млн. свого населення, в тому числі у 1999 році 316 тис. чоловік.


Партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” усвідомлює усю глибину кризових явищ і критичність ситуації в соціальній сфері, подолання яких вимагає невідкладної консолідації усіх державницьких, справді патріотичних сил. Чекати на те, що ситуація зміниться лише з приходом до влади нашої партії або інших лівих, - значить свідомо чи несвідомо сприяти продовженню деградації, руйнуванню економіки і навіть вимиранню населення. Займатися констатацією фактів і критикувати владу для політичної партії замало. Треба уже сьогодні рятувати людей і Україну.

 


4. Партія і пріоритетні напрямки її діяльності на подолання кризи

 


Вектор нового курсу реформ, як їх бачить наша партія, повинен орієнтуватися на здійснення комплексу заходів щодо стимулювання платоспроможного попиту, насамперед за рахунок істотного підвищення заробітної плати. Це водночас означатиме дотримання вимог закону попиту і пропозиції. Світовим цінам має відповідати світовий рівень зарплати. І тільки за цієї умови будуть подолані злидні, відбуватиметься товарно-грошовий обіг. Підприємства отримають кошти тоді, коли стратегічним інвестором, у певному розумінні, стане народ України.


До речі, це, поряд із комплексом інших заходів, допоможе сформувати належний інвестиційний клімат в Україні.


Зміна курсу вимагає реальних структурних реформ, науково обґрунтованої промислової політики, чітко визначених національних пріоритетів у цій сфері.


Особливої уваги потребує банківська система, посилення в цій сфері через одержавлення частини комерційних банків та створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних та ін.). Це необхідно для здешевлення і доступності кредитів, спрямування їх на структурну перебудову і на вирішення інших проблем. Як відомо, комерційні банки України зосередили в своїх руках близько 75% кредитного ринку, що монополізує ціну кредитів, робить її непосильною для виробників.


Серед низки першочергових заходів зміни курсу реформ - відродження села через державний протекціонізм, потужну матеріально-технічну підтримку агрокомплексу. Зміна форм власності на селі - справа важлива, але не головна. Головне ж - після державного зашморгу негайно піднести тяжко хворому селу кисневу подушку.


Ось у найзагальніших рисах той комплекс невідкладних заходів, без яких не може бути й мови про економічний суверенітет.


Партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” вже сьогодні, ще не маючи влади, пропонує Президентові і урядові України невідкладно провести ряд реформуючих заходів для розв’язання центральної економічної проблеми сьогодення - відновлення виробничої сфери. Саме відновлення, а не призупинення спаду чи забезпечення мізерних темпів зростання. Перший крок у цьому напрямку - негайне очищення виробництва від існуючих перешкод та зашморгів. Для цього необхідно перейти на ринкові правила гри, які забезпечили б рівні умови господарювання виробникам усіх форм власності. Конкретно пропонується:


1. Цінова реформа. Має ліквідувати диспаритет цін, забезпечивши провідним сферам виробництва (паливно-енергетичний комплекс, легка промисловість, сфера АПК, машинобудування, хімічна промисловість) приблизно однаковий рівень прибутковості з урахуванням їхнього реального матеріально-технічного стану, дійсної вартості виробничих витрат та нормальних умов розширеного відтворення.


2. Фінансово-кредитна реформа. Має забезпечити вільний до­ступ виробників до банківських кредитів за існуючими в світовій практиці відсотками.


3. Грошово-монетарна реформа. Має ліквідувати запроваджений в країні режим грошового голоду і забезпечити в економічному обігу кількість грошей, необхідну для нормального функціонування товар­но-грошових процесів за світовими стандартами.


4. Реформа оплати праці та пенсійного забезпечення. Повинна відповідати трьом взаємопов’язаним принципам. Перший - рівна винагорода за відносно рівну щодо кількості і якості працю; другий - зайнятість у виробничій сфері за рівнем винагороди має бути престижнішою порівняно з іншими сферами зайнятості; третій - рівень зарплати і пенсії має бути достатнім для забезпечення прожиткового мінімуму і домінувати у вартості виробленого продукту і послуг.


5. Податкова реформа. Має орієнтуватися не на пошук надуманого рівня привабливості податкових ставок (для платника податку будь-яка ставка оподаткування не є привабливою), а на утвердження рівного податкового навантаження, причому достатнього для нормального фінансування потреб державного значення і необтяжливого з огляду на інтереси розвитку виробництва. Неосяжний резерв податкових надходжень - тіньова економіка, яка залишається поза податковою системою.


6. Інвестиційна реформа. Має бути переорієнтована із безплідних умовлянь закордонних інвесторів і національних капіталістів (у виробничі руїни вони вкладати капітали не стануть) на залучення заощаджень масового національного інвестора, якому, в свою чергу, треба надати реальну можливість накопичення цих заощаджень.


7. Реформування бюджетної системи. Вона повинна здійснюва­тись на реальних соціально-економічних засадах функціонування. Бюджетний процес треба починати не з того, яку суму коштів обіцяють зібрати податкові органи, а з визначення реальних можливостей держави щодо обсягу створюваного ВВП, як справді забезпечити повне використання цих можливостей і в яких пропорціях найдоцільніше розподілити очікуваний ВВП між бюджетною та позабюджетною сферами.


8. Демократичне облаштування системи ринкових відносин на засадах рівності і соціальної справедливості. Адже відомо, що справжній ринок - той, на якому панують перевірені світовою практикою демократичні закони. Головні з них:


а)            панування еквівалентного обміну на ринку товарів, на ринку капіталів і ринку робочої сили;


б)           панівне становище на ринку споживача, а не виробника чи посередника (у нас це місце займає посередник з вигодою лише для себе);


в)           виважене регулювання ринкових відносин з боку держави, спрямоване на забезпечення примусового дотримання суб’єктами ринку цивілізованих правил гри.


9. Реформування системи державного регулювання економічних процесів. Будь-яка держава живе так, як працює, а працює так, як нею управляють. Масштаби занепаду вітчизняної економіки є свідченням непрофесійного регулювання її процесами з боку держави. Саме тому  Україна фігурує серед світових рекордсменів негативних здобутків (рекордна гіперінфляція, рекордне падіння виробництва, колосальне матеріальне розшарування суспільства, рекордна “тіньова” економіка, рекордне пограбування заощаджень населення, рекордні затримки зарплат та пенсій, рекордний бартер, рекордні відсотки за кредит, незрівнянно мала грошова маса в обігу тощо). Причина цих явищ - не тільки низький менеджерський рівень урядової еліти, але й самоусунення уряду від регулювання економічних процесів внаслідок безоглядної лібералізації, що працює тільки на зміцнення позицій олігархії.


10. Наведення елементарного порядку у приватизаційних процесах. Відверто “прихватизаційний” характер цього процесу є чинником, що провокує постійну соціальну напругу і слугує яскравим доказом антинародної, протиприродної і антиекономічної спрямованості курсу ринкових перетворень “по-українськи”. Приватизація 90-х років з часом увійде в історію як афера століття, здійснена вузьким прошарком олігархії по відношенню до результатів праці декількох поколінь українського народу. Якщо в демократичних державах приватизація (денаціоналізація) власності здійснюється прозорим чином і шляхом викупу за повною вартістю, то в наших умовах вона мала і продовжує мати характер шахрайської змови між корумпованим продавцем і злодійкуватим покупцем, які до того ж мають “дах” на відповідних щаблях влади. Ось і наторгували у державну казну за весь період приватизації біля одного мільярда гривень, в той час як вартість лише основних фондів народного господарства становила станом на 1991 рік майже 500 млрд. крб. Те ж саме відбувається нині з приватизацією землі, яку під виглядом безкоштовної передачі селянам концентрують у своїх руках спритні ділки фактично задарма, зате повністю залишаючи за собою земельну ренту. Деградуючі від зубожіння селяни і не підозрюють, що з часом земля буде їм належати точнісінько так, як сьогодні належать робітникам заводи. Історія не зафіксувала випадків, коли б під владною рукою здійснювався такий нахабний і неприбутковий грабунок держави.


Викладена низка заходів, без реалізації яких Відновлення виробни­чої сфери неможливе в принципі, становить ту критичну масу пози­тивних перетворень, яка за умови їх здійснення дасть змогу змінити вкрай загострену соціально-економічну ситуацію в бік її прискореного поліпшення.


Такою партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” бачить соціально-економічну політику, здатну звільнити народно-господарський комплекс від численних дисбалансів і перекосів, зумовлених вітчизняним квазіринком. Перехід від цього руйнівного курсу до відбудови зруйнованої виробничої сфери на основі впровадження притаманних цивілізованому світу товарно-грошових відносин - єдина передумова уникнення остаточного краху національної економіки.


За умов, коли б при владі була наша партія, ці пропозиції лягли б в основу невідкладних антикризових заходів порятунку економіки. Сьогодні ж, коли ще такий час не прийшов, ми пропонуємо діючій владі здійснити ці заходи і тим самим продемонструвати, наскільки патріотичною і відповідальною перед майбутнім народу України владою вона є.


Комплекс антикризових реформувань, який пропонує партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”, здатний уберегти економіку від остаточної деградації, відвести Україну від прірви.


Тільки за цих умов можна рухатися далі, визначившись у принциповому плані, виявивши волю до справжніх реформ на користь людини і держави, та послідовно, крок за кроком, реалізовувати конкретні заходи.


Держава повинна придбати ліцензії на найновіші технології, вироби та матеріали і швидко створити з них власне виробництво. В той же час мають бути всіляко підтримані власні технологічні прориви, досягнення вітчизняної науки і техніки.


Необхідно визначити оптимальну за напрямом кількість державних програм щодо освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, включаючи проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, створення зразків нових виробів та будівництво підприємств з масового їх випуску. Треба посприяти у задоволенні потреб на цю продукцію внутрішнього ринку і наданні державою допомоги товаровиробникам у проникненні на зовнішній ринок. Способом проведення такої політики є створення відповідної науково-дослідної інфраструктури, укладання на конкурсній основі державних контрактів з великими підприємствами на виконання наукових робіт і створення нових зразків промислової продукції, її закупівлю (тобто наявність гарантованого ринку збуту) тощо.


Пріоритетним для України є випуск таких видів продукції, де вона займає передові науково-технічні позиції. До них належать ракетно-космічна техніка, авіація, нові конструкції газових турбін, вироби порошкової металургії, зварювальні та композиційні матеріали, суднобудування та деякі інші.


Основними джерелами капіталовкладень для виконання таких про­грам повинні стати державні довгострокові позики, кредити комерційних банків, кошти підприємств, отримані шляхом надання державою податкових пільг, випуск акцій та їх продаж населенню за умови надання державою пільг при оподаткуванні дивідендів та гарантії їх отримання. Сюди ж треба спрямувати частину коштів державного бюджету, конверсійного та інвестиційного фондів, куди відраховують внески із своїх доходів підприємства.


Важливо розвивати промислову інтеграцію з країнами СНД та далекого зарубіжжя. Прикладом спільного створення складного конкурентоспроможного продукту є галузь літакобудування, зокрема побудова дослідних зразків нових літаків за участю Росії. Крім економічної вигоди, це відкриє нові можливості для самореалізації молоді України, перспективу для застосування її енергії і таланту.


Сьогодні, як ніколи, важливим і актуальним є відновлення раціональних господарських та науково-виробничих зв’язків з країнами СНД і Східної Європи. Відсутність таких кроків або надмірно повільне їх відновлення призводить до того, що окремі країни СНД змушені самостійно освоювати випуск частини тієї продукції, яка раніше вироблялася в Україні.


Ми втрачаємо традиційні ринки збуту. Де ж здоровий глузд у таких діях, і що це, як не зрада інтересів України, нехай і під псевдо-патріотичну риторику?


На часі створення нових форм ефективної взаємодії науки і техніки (технопарків та ін.) і вільних економічних зон, у яких легше формувати сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземного капіталу, будівництва спільних підприємств тощо. Відновлення таким чином робочих місць сприятиме також і добробуту молоді, про­дуктивної частини суспільства, молодих сімей.


Партія як сила реалістична, усвідомлює, що нам не обійтися нині без зовнішнього сприяння. Щоправда, воно має полягати не в кабальних позичках, заручниками котрих стануть діти і внуки наші, а у створенні комплексу умов для надходження закордонних інвестицій як від міжнародних фінансових організацій, так і передусім від іноземних компаній. Такими основними умовами є стабільність і досконалість законодавства з регулювання діяльності підприємств з участю іноземних інвестицій, досконалість податкової системи, покращання механізму іноземних інвестицій у процесі роздержавлення і приватизації (зокрема, методики оцінювання майна, розробки гнучкої системи розрахунків за об’єкт, що приватизується, та ін.). З огляду на це має бути удосконалена система бухгалтерського обліку, відпрацьований механізм надання податкових пільг при інвестуванні іноземного капіталу в сучасні енерго-, ресурсозберігаючі та інші технології. Час організувати центр аналізу інвестиційних пріоритетів і техніко-економічних обґрунтувань інвестиційних проектів, створити національну державну кредитно-інвестиційну компанію, яка б здійснювала уп­равління інвестиційними процесами.


Дуже важливо передбачити пільги та надати допомогу вітчизня­ним товаровиробникам, які займаються експортом продукції і вкладають інвестиції в ті галузі і виробництва, які орієнтовані на випуск конкурентоспроможних товарів.


Особливого і надзвичайно серйозного значення наша партія надає подоланню енергетичної та сировинної залежності. Обсяги споживання нафти у Франції, приблизно рівній з Україною за територією і чисельністю населення, становлять близько 20 млн. т, тобто вдвічі менші, ніж в Україні. Але при цьому обсяги ВНП у Франції приблизно в п’ять разів більші, ніж у нас. Вирішення сировинної проблеми можливе при переході від техніки і технології машинного виробництва до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці.


Найважливішими кроками щодо зменшення енергетичної залежності в межах технологічного способу виробництва є:


- максимальне отримання нафти на діючих родовищах, значне підвищення коефіцієнта її видобутку. За даними спеціалістів, у родовищах, де нафта залягає у дуже складних геологічних умовах, є кількасот мільйонів тонн її запасів, що важко видобуваються, або більш як 60% кількості залишкових запасів. Крім того, разом з нафтою є понад 40 млн. кубометрів попутного газу. Підвищення нафтовіддачі на 15 - 20% привело б до подвоєння сировинної бази України;


виробництво бензину, солярки, інших паливно-мастильних матеріалів з малоефективного низькосортного вугілля, яке не коксується і не спікається. Такий спосіб використовують в Японії, Німеччині та деяких інших країнах. Цей процес можна налагодити на коксохімічних заводах, що буде для них попутною спеціалізацією;


здійснення комплексу заходів з виробництва біопалива для потреб сільського господарства на основі олії ріпаку. За підрахунками експертів нашої партії, відвівши 10% орних земель під озимий ріпак, можна забезпечити (при його урожайності 25 ц/га) отримання майже З млн. т біопалива (75% річної потреби у дизпаливі усього агропромислового комплексу України). Світовий лідер у виробництві цього виду палива - Італія, яка на третину забезпечує себе саме пальним із ріпака. Активно впроваджує цю технологію Чехія, яка побудувала  17 заводів потужністю 60 тис. т біопального на рік;


переведення з газу на вугілля частини електростанцій. Зокрема, Франція в найближчі роки збирається перевести на вугілля близько 70% своїх електростанцій, США - понад 60%. З цією метою найдоцільніше використовувати буре вугілля. При цьому з продуктів горіння сухої перегонки можна виготовляти синтетичне паливо;


-  використання тепла на газонагнітальних станціях з газотурбінними двигунами. Крім того, доцільно на великих електростанціях виробляти водночас теплову та електричну енергію;


-  застосування нетрадиційних джерел енергії (сонячної, вітрової, гідро- і геотермальної, припливів і відпливів морських течій, біомаси тощо) і насамперед енергії морських хвиль. Така енергія успішно використовується в Норвегії, Японії, Англії, Австралії та Індії, почато розробку системи забезпечення системи ЄЕС електроенергією за рахунок хвильових електростанцій, збудованих уздовж західноєвропейського узбережжя. Ресурс хвильової енергії досягає тут 85% сумарної електроенергії, що споживається в цих країнах. За розрахунками вчених, цей вид енергії в Україні може дати до 11 млрд. кВт.год. електроенергії. При поєднанні хвильових електроустановок з вітровими видобуток електроенергії вздовж морського узбережжя України може дати в майбутньому близько 17 млрд. кВт.год.  електроенергії;


відкриття і розробка нових родовищ нафти і газу. Най перспективнішим районом України є Дніпровсько-Донецька западина, яка за економічними розрахунками ресурсів поступається лише Західносибірській улоговині. Згідно з прогнозом вчених, у найближчі 5 років Україна може наполовину забезпечити себе газопаливом. При цьому вартість тонни української нафти становить половину ціни нафти, яка надходить з Росії, і до 32% нижча від світової ціни, вартість газу відповідно - 6 і 5%;


суттєве зниження енергомісткості виробництва і насамперед нафтомісткості. Так, у розрахунку на 1000 дол. виробленого ВВП Україна споживає 1840 кг нафтового еквіваленту (тобто 1840 кг нафти, якщо перерахувати на неї всі витрачені енергоносії), а Фінляндія - лише 206, Німеччина - 145, Франція - 182, Данія - 141 кг нафтового еквіваленту. Тактичними заходами у пом’якшенні цієї проблеми є збільшення у кілька разів цін на понаднормативні витрати енергії на виробництво продукції, забезпечення всіх споживачів засобами контролю і обліку, установка лічильників, впровадження системного контролю за раціональним використанням кожної калорії, кожного кіловата електроенергії. У стратегічному плані значне зниження нафто- і енергомісткості виробництва неможливе без переходу на новий технологічний спосіб виробництва;


подальший розвиток атомної енергетики. Нині ядерна енергетика дає 47% електроенергії в Україні. Ця галузь перебуває на порозі появи нового ядерного реактора з максимальною гарантією безпеки;


-  здійснення комплексу заходів з економії палива і електроенергії у будівництві і промисловості будівельних матеріалів. Як відомо, сьогодні на енергозабезпечення одного квадратного метра житлової площі в Україні витрачається в 1,2 - 1,5 разів більше енергоресурсів, ніж у США, і в 2 - 2,5 раз більше, ніж у Швеції. При збільшенні рівня теплозахисту житлових будинків до середнього рівня західноєвропейських країн (або на 20 - 25%) щорічне споживання паливно-енергетичних ресурсів на опалення зменшилося б на 15 млн. т умовного палива. Для цього треба відмовитися від одношарових панелей з високою об’ємною масою і перейти до використання шаруватих конструкцій, впроваджувати сучасні ефективні конструкції вікон і балконних дверей тощо;


реконструкція і модернізація нафтопереробних підприємств, збільшення глибини переробки нафти. Здійснення цих заходів дало б можливість уже цього року збільшити глибину переробки нафти з 53 до 72%, а відбір моторного палива - з 40 до 57%;


-  скорочення видобування руд і виробництва чавуну, як найбільш затратних та енергомістких. Вітчизняна металургія споживає близько 60 млрд. кВт.год. електроенергії на рік, що становить третину її загальних витрат у промисловості. У період існування СРСР цінові пропорції в торгівлі з основним партнером, Росією, були встановлені на користь України. Так, ціни на продукти первинної переробки і готову продукцію, яку в основному експортувала Україна, становили від 8 до 30% від світового рівня, а на енергоресурси (нафту, газ), які імпортувала наша держава, - тільки 3% від рівня світових цін. У першій половині 90-х років відбулося вирівнювання цін, тому політи­ка уряду, спрямована на пріоритетний розвиток енерго- і матеріаломістких, сировинних та напівсировинних галузей, є шкідливою, оскільки посилює тенденцію до перетворення країни на сировинний додаток. Нарощування експорту цих видів продукції є вагомим чинником забруднення навколишнього середовища. Ще одним негативним фактором, з точки зору експорту цієї продукції на світовий ринок, є те, що майже вся вона не відповідає світовим стандартам, має низький обсяг номенклатури виливок, що призводить до великої матеріаломісткості продукції, а майже чверть металу йде у відходи.


Виходячи з цього, Україні треба поступово обмежувати експорт продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, значно збільшувати обсяги номенклатури виливок, добиватись міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо. За рахунок технологічного способу виробництва у цій сфері треба розробляти нові металеві вироби, які були б стійкими до корозії, мали високу чистоту, були особливо міцними, а також сплавів з ефектом “пам’яті”, напівпровідників і т.д.;


-  комплекс заходів з метою послаблення сировинної залежності необхідно впровадити у лісовій промисловості. Крім того, експортуючи в основному товари паливно-енергетичної групи, потрібно значно поліпшити обробку сировини титану, скандію, неодиму, празеодиму та інших рідкоземельних елементів, а також будівельних матеріалів, бе­рилію, граніту, цинку, урану, сільськогосподарської продукції. Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні наполо­вину менша від рівня розвинених країн.


У зв’язку з тим, що на світовому ринку обмін науково-технічними досягненнями все більше витісняє торгівлю готовою продукцією, необхідно організувати взаємовигідний обмін на ліцензійній основі науково-технічними розробками, винаходами та промисловими зразками. З цією метою треба прискорити роботи - щодо зміцнення патентної служби України, перевести під патентний захист нашої держави велику кількість авторських свідоцтв з колишнього СРСР. Проте за роки незалежності під патентний захист України було переведено лише 4% авторських свідоцтв. Крім того, слід розвивати такий вид промислової кооперації, при якій в обмін на дефіцитні сиро­винні ресурси (з їх глибокою переробкою) Україна могла б отримува­ти наукомісткі та ресурсозберігаючі технології.


Партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” обстоює наукову незалежність держави. Вона полягає у наявності у держави передових позицій хоча б у декількох пріоритетних галузях світової науки та спроможності утримувати їх, у наявності висококваліфікованих вчених, у здатності народу, і насамперед інтелігенції, засвоювати нові знання, технічні інновації, впроваджувати наукові винаходи у виробництво та ін.


Наприкінці 80-х - на початку 90-х років з ряду кількісних показників (чисельності кандидатів і докторів, наукових установ, обсягу витрат на розвиток науки та ін.) Україна входила в першу десятку країн світу. Згідно з даними ЮНЕСКО, інженерно-науковий потенціал України в цей період становив 6,5% світового інженерно-технічного потенціалу.


В наступні роки ситуація в цій сфері різко погіршилася. Найкращі інтелектуальні сили виїздять за межі України, переходять до комерційних структур. Це означає тенденцію до розпаду інтелектуального потенціалу держави. За останні роки більше ніж удвічі скоротилася мережа науково-дослідних організацій, приблизно на 40% - чисельність наукових працівників, питома вага бюджетних асигнувань на науку, як основний узагальнюючий показник, скоротилася з 3% у 1990 р. до менш як 1%. Нові ідеї, найкращі технологічні знання, майже завершені перспективні розробки скуповуються іноземними фірмами за безцінь.


Партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” наголошує, що вагомою причиною такого стану речей, крім диктату ззовні та кризових явищ в економіці, є відсутність обґрунтованої науково-технічної політики у цій сфері та адекватної їй системи державного регулювання за допомогою фінансово-кредитних, податкових, амортизаційних та інших важелів. Для забезпечення наукової незалежності необхідно невідкладно виробити таку політику. Треба забезпечити державну підтримку та регулювання найважливіших національних програм, проектів (залежно від пріоритетного розвитку окремих галузей, проведення структурної перебудови), створити сприятливі умови для інвестування, розвивати адекватну наукову інфраструктуру, органічно поєднувати проведення фундаментальних наукових досліджень з дослідно-конструкторськими розробками новітніх зразків техніки, конкурентоспроможних товарів тощо. Доцільно також сприяти розвитку науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок великими компаніями та невеликими творчими групами, а також вжити інших заходів. Значною загрозою науковій безпеці держави є занепад справжньої вищої школи, низький рівень викладання у більшості приватних навчальних закладів.


Найновішою формою незалежності в межах технологічного способу виробництва є інформаційна незалежність. Остання означає здатність держави на основі інформаційних технологій (інтелектуальних суперкомп’ютерів п’ятого покоління, найновіших систем зв’язку, сучасних персональних комп’ютерів) забезпечити організаціям, кожній особі отримання будь-якої інформації, нагромадженої людством. Проте Україна значно відстає у розробці суперкомп’ютерів п’ятого покоління, інших інформаційних технологій від розвинених країн світу, що загрожує перетворенню її в інформаційну колонію цих країн.


Ще одним аспектом загрози інформаційній безпеці є, з одного боку, низька питома вага книг, газет, журналів, що видаються українською мовою, а з другого - надмірна національна (аж до націоналістичності) заідеологізованість цих видань, однобока пропаганда ідеології “вільного” ринку, яка значною мірою інспірується ззовні і знаходить своїх прибічників у вищих ешелонах влади.


Важливу роль у цьому процесі відіграє ступінь насиченості українських телеканалів передачами іноземних компаній, зокрема показом іноземних телефільмів, у яких пропагується насильство, проституція, аморальність, а це значно деформує світогляд молоді. Згідно з результатами досліджень американських вчених, що велися протягом восьми років і закінчилися наприкінці 1996 р., злочинність в країні приблизно на 30% зумовлена постійною демонстрацією каналами телебачення художніх фільмів відповідного змісту. Чого тоді чекати нам, споживачам низькопробної продукції із західних кіновідеосмітників?


Партія виступає за невідкладне прийняття Верховною Радою України Закону “Про концепцію забезпечення інформаційної безпеки та інформованого суверенітету держави” і Закону “Про захист суспільної моралі” і доручає народним депутатам України, членам партії Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”, ініціювати їх розгляд парламентом.


Винятково важливого значення партія надає оборонній реформі та проблемам зовнішньої політики.


Проблема оборонної реформи у демократичній країні є не лише суто військовою, а й державно-суспільною. І не лише тому, що вона має чимало взаємопов’язаних складових: політичну, соціальну, економічну, гуманітарну, наукову, технічну тощо. А ще й тому, що її вирішення в контексті зазначених складових потребує здійснення принаймні трьох окремих, але взаємопов’язаних напрямів:


1.            Встановлення демократичного контролю за процесом створення та діяльністю Збройних Сил.


2.            Формування нових цивільно-військових відносин.


3.            Реформування існуючого оборонного комплексу. Перший з цих напрямів, у свою чергу, складається з:


урядового керування військовою діяльністю за умов певної довіри


суспільства до влади та поваги до Збройних Сил (здобуття такої довіри та поваги теж потрібно виділити в окремий напрям);


парламентського нагляду за діями влади та Збройних Сил;


регулярного висвітлення результатів цього нагляду, а також запланованих та здійснених військових витрат.


Другий напрям є однією з найважливіших складових життя та загальнонаціональної культури кожного суспільства. Це цивільно-військові відносини, котрі формуються впродовж тривалої чи короткої, складної чи простої історії існування суспільства.


Як і в кожній демократичній країні, якість наших цивільно-військових відносин визначається якістю відносин між: а) армією та владою; б) армією та суспільством; в) владою та суспільством.


Нині якість цих відносин дуже низька. Зняття соціальної та іншої напруги серед військових, у суспільстві в цілому, відновлення втраче­ної взаємної довіри вказаних суб’єктів відносин мають стати фундаментальною основою подальшої гуманізації та патріотизації цивільно-військових відносин, котрі є конче потрібними для України в її сучасному становищі.


Третій напрям - реформування оборонного комплексу - потребує:


а)            реструктуризації Збройних Сил відповідно до потреб забезпечення політичної та територіальної незалежності України;


б)           якісного кадрового забезпеченого Збройних Сил України;


в)           адаптації військової психології до умов життєдіяльності в демократичній країні;


г)            забезпечення соціальної та професійної адаптації військового контингенту, що вивільняється, до цивільних умов життєдіяльності;


д)           структурної перебудови та переорієнтації військово-промислового комплексу на діяльність в умовах динаміки внутрішнього та зовнішнього ринкового середовища.


Вирішення усіх цих питань повинно супроводжуватись розробкою та взаємним змістовним узгодженням трьох глобальних доктрин: соціально-економічного та гуманітарного розвитку України, зовнішньополітичної доктрини та військової доктрини. Основою і контекстом стратегічних та тактичних рішень, котрі визначаються вказаними доктринами, повинні бути багатовимірні європейські та світові тенденції, котрі впливають чи можуть вплинути на стан національної безпеки України.


У зв’язку з цим партія Всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість” висловлюється за те, щоб у здійсненні зовнішньої політики держави неодмінно і повномасштабно враховувалися не тільки реалії сьогодення, але й найсуттєвіші геополітичні перспективи.


Процес нової світової перебудови неминуче призведе до протистояння континентів і країн, до появи на світовій геополітичній карті декількох нових впливових світових геополітичних полюсів.


Пошук кожною країною свого місця на геополітичній карті світу складається з великої кількості питань, із забезпечення динамічної рівноваги в системі міжнародних відносин. Тому Україні, як молодій незалежній державі, кожне питання внутрішньої та зовнішньої політики необхідно розглядати через конструктивну ув’язку можливих реакцій на варіанти його вирішення з боку всіх суб’єктів національного, регіонального, європейського та всесвітнього рівнів.


Такий підхід, з одного боку, забезпечить виважене вирішення кожної окремої державно чи суспільно важливої проблеми, а з другого, дасть можливість накопичити “суму” можливих реакцій суб’єктів міжнародної політики усіх рівнів, котра створює добротну основу для вироблення зовнішньої та внутрішньої політичної стратегії досягнення національних інтересів України.


Суттєві зміни розвитку світових тенденцій, котрі відбулися останніми роками, вимагають відповідної реконструкції Ради Безпеки ООН. Новим світовим умовам потрібна, з одного боку, більш жорстка, з другого - більш демократична, а з третього - більш організаційно-технічно оснащена Рада Безпеки ООН.


Враховуючи складність та суперечливість сучасних світових процесів, світової перебудови та всебічну слабкість нашої держави, варіант позаблокової політики із збереженням воєнно-політичної незалежності та вдумливого, осмисленого, виваженого реформування Збройних Сил України на основі власного науково-дослідного, проектно-конструкторського, виробничого та кадрового потенціалу, є найбільш перспективним з позицій досягнення довгострокової безпеки України.





{counter}